Youth Euroclubs Network на більшій мапі goo.gl/K1Ozo. Мапа Євроклубів в Україні тут: g.co/maps/epymv

неділя, 1 лютого 2015 р.

У Полтаві відбулися історичні читання до Міжнародного дня пам’яті жертв Голокосту

До Міжнародного дня пам’яті жертв Голокосту – 27 січня Євроклуб школи «Паросток» розпочав історичні читання документів про трагічні події у Бабиному Яру під Києвом. Серед цих документів були свідчення очевидців, списки загиблих, та спогади тих, хто брав участь у масових розстрілах. Крім того, учні вивчали документи про окупацію та знищення євреїв на Полтавщині. Також учасники Євроклубу переглянули уривки з фільму "Список Шиндлера" і дізнався про діяльність таких людей, як Оскар Шиндлер та Рауль Валенберг. Враження від побаченого і почутого втілилися у есе декотрих з учнів.

Есе Марії Петренко
Обов'язок людини - слухатися серця

Мені здається, що у сучасні дні люди забувають про ту страшенну трагедію, що сталася 70 років тому. У двадцять першому столітті люди рідко згадують про тих,
хто врятував їхнє життя і тих, що захищали мирне небо над головою. Це справді страшно, бо, якщо люди забудуть, то як і тоді підуть за "новим гітлером", проти людей
таких самих, як вони... Будуть змушувати, вбивати, розграбовувати...  
Але і в ті часи були люди, які мали свою думку, а найголовніше вони мали серце! Ось історія людини, видатного дипломата - Рауля Валенберга. Це людина, яка врятувала тисячі євреїв і допомогла іншим зрозуміти, що нацисти не повинні бути господарями світу, фашизм - це зло, а людей не можна розрізняти за кольором очей і формою обличчя.
Також вражає історія життя Оскара Шиндлера. Уявляєте, спершу він не хотів допомагати людям які потребували цього, а просто займався вигідним бізнесом задля грошей. І, вже зрозумівши що відбувається у Німеччині, почав осмисленно допомагати тим, хто були приречені на смерть.

Нам зачитували розповіді одного з учасників Другої Світової війни, який воював на боці нацистської Німеччини.Чесно кажучи, я по-людськи не розумію, як спочатку можна вбити сотні людей, а потім просити пробачення всього людства за це.
Адже вбити людину - не води напитися! Жахливо, що для когось вбивати і досі є нормою.

Чому ми повинні знати навіть такі жорстоке жахливі подробиці? Для того, щоб
потім такі жахливі подробиці не повторилося знову, але вже з нами. Я думаю, це важливо.
Текст: Кароліна Лемешко
Яндекс.Метрика