Youth Euroclubs Network на більшій мапі goo.gl/K1Ozo. Мапа Євроклубів в Україні тут: g.co/maps/epymv

неділя, 24 лютого 2013 р.

Розповідь Ані Ревенко, учасниці євроклубу

Аня Ревенко - віце-президент Єврокдубу "LIFE" 2006-2009рр. Зараз Аня проходить педагогічну практику в СШ №8, а отже - щотижня зустрічається з євроклубівцями. Її перша розповідь-про себе, студентські роки і заклики до активності.


   Ми є молодь, і як кажуть, майбутнє залежить від нас. Не можна бути пасивним, жити в своєму маленькому світі, дивитися і втрачати стільки можливостей в житті. Потрібно лише діяти, йти вперед і разом можна робити цей сірий сумний світ яскраво-кольоровим, де панує добро,дружба, радість і любов ,дуже важливо бути активним у шкільному житті. Адже саме в цей період в людини вже формується її стиль життя і світогляд. Я вважаю, що наздвичайно важливим був у моєму житті євроклуб LIFE, адже з нього починалися різні поїздки, зустрічі з іноземнимии студентами, конкурси, проекти як на місцевому рівні (наприклад обласні фестивалі євроклубів у Львівській області) та міжнародному (проекти організовані Британгською Радою, поїздка до Великобританії, відвідання школи "Кастледерг" у Північній Ірландії). Тому все це вплинула на моє подальше життя, і я вже не можу просто сидіти на місці і жити пасивно. Треба завжди йти вперед!   
     Хочу розповісти про міжнародну спільноту – Sant Egidio Communtity, яка має різні сфери діяльності, але хочу зосередити найбільше уваги на тому,чим займаються студенти, і молоді люди, а саме – допомога безпритульним і бідним. На початку другого курсу моя подружка, одногрупниця взяла мене разом з собою на цю спільноту. Там я познайомилася з різними студентами з ЛНУ, Політехніки, ми всі разом готували порції гарячої іжі, запаковуючи в пластиковий посуд і розсортовуючи на різні кількості. Загалом, це було весело – спілкуватися після пар, обговорювати студентське життя і робити спільно корисну справу, а потім ми по декілька чоловік пішли в різні місця Львова, де нас чекали десятки бідних, голодних людей. Але найбільше мене вразила не суто роздача їжі – а дружба з цими людьми. Так, бездомних називали «друзі». Раніше в мене було інше ставлення до таких людей, його власне, як такого й не існувало: можна було на вулиці пройти мимо якоїсь потребуючої людини – і щоб совість не мучила, кинути гривню, та піти собі далі. А тут я побачила все по іншому: ці людини приходять не тільки,щоб отримати порцію гарячої їжі, а насправді, щоб поспілкуватися з нами, щоб почути живе, тепле: «Як справи? Як здоровя?» і т.д..просто, щоб поділитися своїми проблемами,тим,що на душі.. Найбільше проблема – це самотність і відкинутість.. адже вони дуже потребують нормального, людського ставлення, просто знати, що ти не -невидимка, не відкинутий суспільством на саме дно, а знати, що ти – теж людина, і тому дуже потребують доброго слова чи усмішки.. Багато з цих людей є дуже освіченими, можуть мати різні таланти.З ним справді цікаво спілкуватись. Це для мене відкрило зовсім нове бачення на світ. Можна подумати – а чи варто йти після пар в університеті до цих бездомних, бідних людей, тратити на таке час? Ввечері я повертаюсь втомлена, інколи брудна (інколи буває, що обнімеш якусь безпритульну чи якогось, як кажуть «бомжа»), але аж сяю від щастя. Так, я отримую від цього багато задоволення, позитиву, це приносить невимовну радість. Парадоксально звучить це, але це дійсно правда, що безкорисливо віддаючи свій час іншим, взамін отримуєш набагато більше. Я щаслива, що знаю цих людей, дружу з ними, вони допомагають дивитися на світ по-іншому, цінити те, що важливе, і бачити, що для власного щастя треба просто приносити радість іншим. Такої любові мене навчила спільнота і друзі, яких я тут зустріла.
Після того, як я почала брати активну участь у житті спільноти, мене запросили приєднатися до поїздки в Рим. Адже саме там є Батьківщина спільноти - Communtia di Sant'Egidio, звідки вона поширилися на різні континенти (зараз існує у 73 країнах світу) і тому інколи італійці запрошують по черзі певні групи країн, щоб провести час разом, обмінятися досвідом. Ми були в Італії майже 2 тижні. Отож останні два роки підряд я мала прекрасну можливість проводити Пасху в Римі разом з молодими людьми з Польщі, Росії, Угорщини, Нідерландів, Албанії, Бельгії, Конго... Це був незабутній час. Ми мали різні зустрічі, конференції, обговорення, спільні Літургії та святкування Великодня, а також різні забави, танці та пісні з різних мов та культур. Також ми багато чого вчилися, обмінювалися ідеями для нашої діяльності у своїх містах, з італійцями ми теж їздили роздавати їжу для безпритульних та емігрантів у різні райони столиці. Це було приємне з корисним: адже живучи в центрі Риму, насолоджуючись приємною італійською атмосферою та гуляючи і відвідуючи різні цікаві історичні місця, ми водночас багато чого навчилися за цей час, розширили свій світогляд і набралися корисного досвіду від інших. Це було весело, і живучи з різними іноземцями, ми відчували, що ми всі тут – одна міжнародна родина, маємо спільну мету та мрію, яку кожен старається реалізувати вже у своїй державі.
Надзвичайною подією був Різдвяний обід, який протягом багатьох років організовує спільнота для безпритульних. Адже Різдво – це час, коли ми всі веселі, ситі, щасливі, ходимо колядувати та святкувати у наших родинах та близьких. І саме в цей радісний час, для бездомних це дуже боляче, адже вони відчувають такий величезний контраст: сміх, радість і колядки на вулицях, і в хатах, а вони – голодні і самотні. І це свято тепла і радості стає для ним важким періодом. Тому волонтери ходять по різних закладах, де можна отримати хоч якусь пожертву, заходять в ресторани, кафе, де погодяться зварити борщ чи напекти пампу шків, роблять збірки в університетах і гуртожитках, щоб зібрати кошти для Різдвяного свята. Цього року ми зібрали кошти і мали можливість організувати обід 7 січня в центральному храмі Львова – Св Петра і Павла (Костелі Єзуїтів), де до нас приєднався мер Андрій Садовий та владика Венедикт, а також завітав вертеп. Це було справжнє Різдво, де панувала така радість, настільки приємно було бачити посмішки і колядки цих людей!
Також досить недавно я повернулася з Кракова, де спільнота Св Егідія організовувала 3-ій міжнародний конгрес «Європейська молодь - за світ без насильства», в якому взяло участь понад 1000 студентів з 10 країн Європи ( Італія Німеччина, Польща , Румунія, Словаччина, Угорщини, Чехія,Україна, Росія) Ми провели декілька днів в Кракові, відвідали концтабори Аушвіц і Біркенау, де згадали трагедії історій наших країн, спричинені расизмом та антисемітизмом. Молодь виступила із закликом кількома мовами будувати світ без насильства, майбутнє миру та любові, де немає упереджень та ворожнечі до інших рас. Також мали різні конференції та зустрічі з людьми, що вижили після смертельного табору. Важливо знати і пам’ятати історію, навіть таку жаливу, для того щоб не допустити щоб таке повторилося в світі ще раз. Водночас було приємно і весело проводили час у культурній столиці Польщі, знайомитися, спілкуватися з молоддю з інших країн. В останній вечір для нас організували концерт, де виступали молодь з різних країн, серед них була й українська група з Києва «МZM» („Молодь за Мир”). Поїздка принесла мені багато вражень. Досі спілкуюся із друзями з Італії, Польщі, Німеччини, яких зустріла завдяки спільноті Св Егідія (інколи навіть приїджають один до одного в гості).
Знайомтво із спільнотою Св Егідія мало велике значення в моєму житті, адже я ще раз переконалася, що треба жити активно, не боятися робити зміни у цьому світі, потрібно мислити творчо і позитивно
.
I’d lilke to tell you about the international organization – Sant Egidio Community which has different spheres of activity but I want to draw attention to the domain of students’ work, the activity of youth: serving the poor and the homeless. Being a second-course student, one day my friend-groupmate took me to the community. There I met students from Lviv National Univesity, Polytechnic University. Together we prepared portions of hot food, packed them in plastic containers and and divided them in the necessary quantities. In general, it was great: we communicated with each other after classes, talked about students’ life and meanwhile did a useful work. And then, divided into groups of few, we went to different destination places in Lviv where lots of poor and hungry people were waiting for us. I was really impressed. But it was not the very distribution of food that made a great impression on me, it was friendship with those people. In fact, the poor were called “the friends”. I had another attitude towards such people before that, or to tell the truth, I rather had no attitude: I could pass some needy man on the street, and in a better case ( in order to deafen my conscience) throw something like hryvnya and then go on on my own way. And there I saw somethink totally different: those homeless people come not only in order to get a portion of hot food, but in fact, in order to have some communication, to talk with us, just to hear a normal, warm “how are you doing?” etc, and to have the possibility to share their problems, what their heart feels. The greatest pain is to be lonely and dejected, neglected.. As a matter of fact, they crave for a normal, “human” attitude and relationship, they just want to know that they are not “invisible”, not neglected and cut off from the society and thrown on the very bottom of it. They just want to feel they they are also humans, that’s why they need so much a simple good, friendly word or a mere smile.. Many of those people are highly educated and may have different skills and talents. It is really interesting to communicate with them. It gave completely new perception of the world. You may wonder: is it really worth to go to those poor people, especially after long classes at university and to spend time in such a way? In the evening, when I’m coming home after that, I am usually tired, exhausted, even a bit dirty (it happens sometimes when you hug some homeless person), but, actually, I am just shining from happiness inside. Yes, it really brings a great pleasure, positive emotions and unspeakable joy. It sounds like a paradox, but it is really true that when you selflessly give your time to other, you get much more instead. I am happy that I met such people, that they are my friends because they help me to see the world in a different way, to appreciate things which really matter in this life and just to realize that in order to be happy you just have to bring joy to the others. Such love was showed me by Sant Egidio Community and friends that I met there.
When I started to particitipate actively in life of the community, I was invited to go to Rome. Because it the homeland of the Communità di Sant’Egidio, it was born there and disseminated to different continents (now it exists in 73 countries in the world) and that’s why sometimes Italians invite in turn some groups of countries in order to spend time together, to exchange experience. We spent almost 2 weeks in Italy. This way, the last two years I had a wonderful opportunity to spend Easter in Rome together with young people from Poland, Russia, Hungary, Netherlands, Albania, Belgium, Kongo… It was unforgettable. We had different meeting, conferences, discussions, common Masses and celebration of Easter as well as many fun activitites, singing songs in different languages and learning dances from different cultures. Therefore, we learned a lot, exchanged ideas for our organizations in our own cities. Italians also showed us their serving and distribution of food for the poor and emigrants in different parts of the capital. It was a great fun but simultaneously it was very useful: because, while living in the centre of Rome, enjoying a pleasant Italian atmosphere, having a great time sightseeing, visiting different historical places we learned a lot, widened our outlook and gained a lot of useful experience from others. It was amazing, and living together with foreigners we could feel that there were on big international family and that we have common aim and dream which is to be realized in our own countries.
Of great significance was the Christmas lunch for the poor which is organized by the community for many years. Christmas is such a time when all of us are happy, full and joyful, when we sing carols and celebrate with our families and closest ones. And this is a time when in this merry period the homeless feel so much pain because they see such a tremendous contrast: laughter, joy and carols are heard on the streets and in houses, but they themselves are lonely and hungry. And this feast of joy becomes a really difficult, tough period for them. That’s why volunteers visit different institutions which may donate at least something, come to restaurants and cafes which may agree to cook borsch or pampushkas (doughnuts), collect money in univesities and dormitories. This year we collected some money and organized a Christmas lunch in a central church of Lviv – St Peter and Paul Church (or Jesuit Church) on the 7th of January. Also mayor of Lviv Andriy Sadovyi and archibishop Venedikt joined us. It was a real Christmas, such a amazing joy was present there, and it was so great to see happy faces, smiles of those people and hear them singing carols!

It hasn’t been a long time since I came back from Krakow, where Sant Egidio community organized the 3rd international gathering “European Youth to Auschwitz for a world without violence” in which more that 1000 students from 10 countries of Europe took part ( Italy, Germany, Poland, Romania, Slovakia, Hungary, Ukraine, Russia). We spent few days in Krakow, visited concentration camps Auschwitz and Birkenau where we payed tribute to tragedy histories of our countries caused by rasism and anti-semitism. The youth launched as a new European generation an appeal for our commitment for building a world without violence and a future of peaceand love, with no prejudice and hostility towards other races. We also had different conferences and meetings with the concentration camp survivors. It is important to know and to remember the history, even it so awful, in order not to allow it to happen again in this world. Meanwhile, it was a great to spend time in the culture capital of Poland and to communticate with youth from other states. In the last evening we had a concert where youth from different countries performed among which there was Ukrainian band from Kyiv “MZM” (Abbreviation of “Youth for Peace”). This time brought me a lot of experience and new impressions. I still communicate with friends from Italy, Poland, Germany which I met owing to Sant Egidio Community (sometimes we even visit each other).
Meeting Sant Egidio Communtiy has played a huge role in my life. Again, I realized that it is necessary to live actively, not to be afraid to make changes in this world. We have to think creatively and positively. Because we are the youth and as it said, the future depends on us. You can’t be passive, live in our own little world and to see and loss so many opportunities. You just have to act, go forward, move on and together it is possible to make this grey sad world a brightly-colourful one, where there is goodness, friendship, joy and love.
I think it is very important to be active in school life. Because this is the period when lifestyle and worldlook is already being formed. In my opinion, of great significance in my life was a euroclub LIFE. It was the beginning of all my travels, meetings with foreign students, competitions, projects on the local level (e.g. Lviv region euroclub festivals) as well as on the international level (projects organized by British Council, a trip to the UK, visit to a Castlederg High School in Nothern Ireland). Therefore, all this influenced my furhter life and now I just can’t stay in one place and live passively. You have to move on!
            
Яндекс.Метрика